Міста. Роки. Прекрасне. (презентація до уроку)
Міста. Роки. Прекрасне. Урок – усний журнал ( заочна подорож) 9 – 10 кл.
Мета:
на
основі конкретного матеріалу провести
паралелі між географією, історією і
мистецтвом; розвивати здібності дітей,
інтерес і бажання знайомитися з
прекрасним; виховувати повагу до
історичних надбань інших народів, любов
до рідного краю.
Оформлення зали
Стенди
1.
Автопортрет Рафаеля. Велика репродукція
«Сікстинська Мадонна». Краєвиди Дрездена
і Рима (або слайди, які демонструються
під час розповіді).
2. Портрет Фридерика
Шопена. Краєвиди Парижа і Варшави.
3. Панорама Києво
– Печерської лаври. Фото руїн і
відбудованого Свято-Успенського собору.
Краєвиди Києва.
Музичне
оформлення: твори
А. Моцарта, Ф. Шопена, К. Стеценка,
І.Талькова.
Поезія:
Л.
Костенко, М. Рильського, В. Шекспіра, П.
Тичини, І. Думитрашка, І. Дробного.
Хід
уроку
1.
Організаційний момент.
2.
Актуалізація
опорних знань:
- Що таке місто?
(Це населенний пункт, що характеризується
значною людністю, високою густотою
населення і концентрацією господарства.)
- Як
поділяються міста за кількістю населення?
(на малі – до 50 тис. чол., середні – від
50 до 100 тис.чол., великі – 100 – 500 тис.
чол., найбільші – від 500 тис. до 1 млн.,
міста - мільйонери – понад 1 млн.)
Отже ми з вами
сьогодні поговоримо про міста –
мільйонери, а точніше - про вічні міста.
I
СТОРІНКА «МІСТО ТА ЙОГО ДУША»
Учитель.
Перші
великі міста виникли близько 4 тис. років
тому в густонаселених районах Месопотамії,
в долинах річок Ніл, Інд, Хуанхе. Виникнення
міст пов’язують з економічним прогресом
– появою надлишку товарів. Міста
виникають і як резиденції правителів,
як фортеці.
Лише у
ХХ ст. урбанізація стала головним
фактором економічного розвитку. Протягом
ХХ ст.. різко виросла чисельність міських
жителів. Якщо на початку ХХ ст.. лише 14%
населення Землі проживало в містах і
нараховувало 16 міст – мільйонерів, то
до 1950 року частка міських жителів зросла
більш ніж у двічі, а число міст –
мільйонерів – майже у п’ять разів. До
середини ХХI
ст.. половина жителів Землі буде
городянами, а кількість міст – мільйонерів
– 440.
Склалося
так, що коли говорять про міста, то
найчастіше згадують про проблеми
екології. Та ми спробуємо подивитися
на місто з іншого боку. Місто і його
душа. Ми вирішили поговорити про те, що
притягує до міста, про те, що задаровує
в місті, про його таємниці і легенди.
Адже не можна дивитися на світ тільки
через чорні окуляри. Не може щось
прекрасне народитися в постійній пітмі
і страсі. Коли ми дивимося на світ іншими
очима, шукаючи прекрасне, ми його полюбимо
більше й нам захочеться його оберігати.
Сьогодні ми будемо говорити про прекрасне
в місті.
Вже почалося,
мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже
почалось…
Не забувайте
незабутнє,
Воно вже інеєм
взялось!
І не знецінюйте
коштовне,
Не загубіться у
юрбі.
Не проміняйте
неповторне
На сто
ерзаців у собі.
Минають фронди
і жиронди,
Минає славне і
гучне.
Шукайте посмішку
Джоконди,
Вона ніколи не
мине.
Любіть травинку,
і тваринку,
І сонця завтрашнього
дня,
Вечірню в попелі
жаринку,
Шляхетну інохідь
коня.
Згадайте в поспіху
вагона,
В невідворотності
зникань,
Як Рафаелівська
Мадонна
У вічі дивиться
вікам!
В епоху спорту і
синтетики
Людей велика
ряснота,
Нехай тендітні
пальці етики
Торкнуть вам
серце і вуста.
( Ліна Костенко)
II
СТОРІНКА «РИМ І ДРЕЗДЕН»
Практичне
завдання. За допомогою карти світу учні
визначають географічні координати
міст та відстань між ними. Робота
виконується в групах.
Учитель.
Два міста, дві різні долі. Одне відоме
кожному пересічному. Інше згадують
рідше. Але фатум об’єднав їх.
Географ.
Рим
– одне з найдавніших міст світу,
розташоване на річці Тібр.
За
переказами, панівне становище серед
італійських племен займали латини, які
разом із сабінами в 753 р. до н.е. заснували
Рим. Він старший за Париж, Лондон, Відень,
зовсім молодий Берлін. Йому майже три
тисячі років. Рим – місто–музей,
місто-скарбниця творів мистецтва, місто,
знайоме з підручників історії, з книжок,
які читали в дитинстві. Щорічно його
відвідують близько 3,5 млн осіб.
Мабуть,
у кожного, хто побував у Римі, залишилися
в пам’яті власні місця, що особливо
вразили уяву. Та без винятку всіх вражає
Колізей.
Історик.
У першому столітті до нашої ери
напівбожевільний імператор Нерон
наказав своїм архітекторам збудувати
для нього замок. Територія замку була
настільки велика, що сучасники жартували
тоді: «…римлянам залишається лише одне
– переселитися у сусіднє місто». Посеред
саду Нерон наказав поставити свою
бронзову фігуру висотою з 12- поверховий
дім. Дім Нерона був прикрашений
дорогоцінними каменями і перламутром.
Головна їдальня була округлою; вдень і
вночі вона рухалась по колу, наче Всесвіт.
У замку знаходилась модель навколишнього
світу з містами, пашнями, садами і т.д.
Пізніше Флавій зруйнував замок і збудував
нову будівлю, яку назвав « амфітеатр
Флавія», але римляни й досі називають
його Колізеєм, що означає « велетень».В
Колізеї проводилися і спортивні змагання,
але недобра слава споруди пов’язана з
жорстокими боями гладіаторів.
Архітектор.
Після
розпаду Римської імперії Колізей почав
поступово руйнуватися. У кінці 13 ст. він
перетворився в каменоломню. Із його
каміння будували будинки аристократичним
сім’ям, церкви, канцелярію римського
Папи, мости.
Тепер від знаменитого
Колізею лишилося не більше ніж третини.
Немає й сліду від мармуру, яким він був
облицьований і з якого були зроблені
лави, немає і багатьох статуй. Однак і
тепер, напівзруйнований, позбавлений
усіх своїх прикрас. Він справляє велике
враження монументальністю і досконалістю
архітектурного задуму.
Історик.
З
трепетом заходиш до Пантеону, де
знаходиться могила Рафаеля і який став
усипальницею італійських королів.. Цей
язичний храм був збудований Агриппою
і подарований своєму тестю імператору
Августу. Але останній відмовився, і
Пантеон був присвячений Богам. Будували
його 7 років, товщина стін сягає 6 м. З
часом цей храм був перетворений на
християнський. На сьогоднішній день це
« Храм усіх богів» , храм усього світу.
Географ.
У
межах Риму розташований Ватикан –
самостійна держава – центр католицької
церкви. У Ватикані стоїть величезний і
вишуканий папський палац. Тут розміщуються
духовні установи та музеї, які користуються
світовою славою.
Історик.
«
Флоренція на Ельбі» називають
Дрезден.
Як місто, воно вперше згадується в
ХIIIст.
Понад чотири сторіччя Дрезден був
столицею герцогства, а потім королівства
Саксонія.
Архітектор.
Це місто ще називають « перлиною бароко».
Адже тут знаходяться всесвітньо відомі
палац Цвінгер, Палацова і Хрестова
церкви, опера Темпера, тераси Бриля.
Мабуть, найвідомішим є ансамбль палаців
Цвінгер. Тут знаходяться унікальні за
своїм надбанням музей порцеляни, музей
олова, а також картинна галерея, де
зберігаються унікальні полотна давніх
майстрів.
1945 рік
був найжахливішим для Дрездена. Місто
майже вщент було спалено в пеклі
повітряних нальотів англо-американської
авіації. Сьогодні його архітектурна
спадщина відновлена.
Учитель.
Що
ж об’єднує ці два міста, розташовані в
різних країнах, не схожі за історією?
Це – Мадонна Рафаеля.
Мистецтвознавець.
У
Римі, в Пантеоні, на могилі Рафаеля Санті
надпис: « Тут покоїться той Рафаель, за
життя якого велика природа боялася бути
переможеною, а після його смерті вона
боялася померти».
Минуло
п’ять століть з того дня, коли в
італійському містечку Урбіно у Джовані
і Маджі Санті народився син Рафаеліо.
Він був кучерявим живчиком, який
обмальовував цеглою і вуглинами всі
кам’яні паркани сусідів. Сусіди
скаржились на нього урбінському герцогу.
Тоді герцог викликав до себе Джовані
Санті і запитав, чи знає він, що його син
хоче стати художником. Батько, за
професією сам живописець, відповів: «
Сподіваюсь, що він ним стане». З того
часу батько став учителем сина. І все
було добре в їхньому домі, та, коли
Рафаелю виповнилося вісім років, померла
мати, а через три роки він втратив і
батька. Майстерню батька прикрашала
фреска, написана ним на стіні: красуня
мати ( Мадонна) з немовлям на колінах і
книгою в руці. Рафаело вважав цю фреску
зображенням своєї матері і часто
перебував біля стіни довгі години. Він
сидів тихо, ставав зовсім несхожим на
того непосидька, що малював шматочками
цегли. Але й тоді Рафаель малював. Це
була особлива прикмета справжнього
художника. Малюк, який не перестає
малювати до десяти років, - обов’язково
обдарована людина. Він брав у ліву руку
важку батьківську палітру і починав
творити.
Мистецтвознавець.
Мине
час, і він стане одним із титанів
Відродження. Йому не виповниться і 19
років, коли в Римі напише шедевр « Мадонну
Коннестабіле». А потім його визнає увесь
Рим. Але цей геній був не лише художником.
Він займався настінним живописом,
створив настінні фрески в кімнатах
Ватиканського палацу – їх називали «
станци Рафаеля», він любив і знав
архітектуру, побудував палаци в Римі і
Флоренції; він керував археологічними
розкопками. Він безмежно любив свою
справу і займався нею так легко, як
співають птахи або збирають мед бджоли.
Коли Рафаель помер, а йому було лише 37
років, його кохана Форнарина підняла з
його подушок дощечку, на якій Рафаель
малював, розлучаючись із життям.
Мистецтвознавець.
1515
рік. Рафаеля відвідують у Римі «чорні
монахи» з далекого монастиря із глухого
містечка П’яченце. Згадаймо Моцарта і
«чорного чоловіка», який замовив «
Реквієм». Ченці замовляють йому «
Сікстинську Мадонну».
І сталося
диво. Рафаель власноручно, без жодного
дотику учнів, пише свій шедевр. Апофеоз
всієї своєї гігантської творчості. Мати
і дитина. Величне творіння світу – «
Сікстинська Мадонна».
Історик.
У
1711 році саксонсько – польський король
Август II
вирядив до Італії мандрувати свого
сина. Майбутній Август
III
кілька днів провів у місті П’яченці.
Там, в одному із монастирів він побачив
вівтарний образ, що справив на нього
дуже сильне враження.
Спадкоємець
став королем. Особливу наполегливість
він виявив у бажанні придбати бачений
ним замолоду вівтарний образ. Почалися
переговори. Ченці торгувалися завзято
– встановивши ціну 36 тис. скудо – за
тодішнім курсом величезна сума. 1753 року
картину було куплено за 27 тис. скудо.
Коли полотно внесли до тронної зали,
король відсунув трон, що заважав проходу,
сказавши: « Дорогу великому Рафаелю».
У 1855 р. картина в Дрезденській галереї
отримала окрему залу.
Звучить
« Реквієм. Lacrimosa».
В. Моцарта. ( під звучання музики
продовжується розповідь)
Мистецтвознавець.
Постать
статної жінки, яка несе хлопчика, тримаючи
його міцними руками. Уже в тому , як вона
тримає сина, у лініях, якими окреслено
постать і покривало, є щось невимовно
сумне, принадне і разом величне, таке,
що кожній людині нагадує матір. Легкий
вітерець надуває покривало, відкидає
край синього плаща Мадонни. Дивне небо,
в якому клубочуться хмаринки та юрмляться
безвинні душі дітей – янголяток, оточує
постать Мадонни. Ось-ось небо заповнить
простір, в якому ми стоїмо, бо завіса
розсунулась. З безмежною розчуленістю
і захопленням дивиться в обличчя Мадонни
чоловік похилого віку – святий Сікст.
Схилилася, притуливши руки до серця,
опустила очі додолу прекрасна Свята
Варвара. Наближається, не йде – пливе
повітрям Мадонна. Хлопчик дивиться з
докором, а мати із співчуттям та готовністю
все зрозуміти й простити… Мати несе
свою дитину туди, де, для того щоб
врятувати людей, вона перетерпить
страшні муки і, постраждавши, врятує
людський рід. Вона несе сина, підкоряючись
своєму внутрішньому обов’язку,
усвідомлюючи невідворотність того, що
має статися. Вона прекрасна тому, що
одухотворена подвигом, який має звершити.
Учитель:
Що
ж об’єднало два різних, не схожих один
на одного міста? (Рафаєль
і його творчість)
III
сторінка « Париж і Варшава. Ще два міста
і одна доля. »
Учень
біля дошки на карті показує міста Париж
і Варшаву. 1 група визначає координати
Парижа, 2 група – координати Варшави, 3
– група – відстань між цими містами.
Географ.
Париж
– велике і своєрідне місто. Головні
вулиці його широкі і красиві. Вони
заставлені не дуже високими будинками,
а буйні платани і каштани надають Парижу
особливого колориту. Звичайні вулиці
столиці вузькі й тихі. Такі вулиці могли
б видатися нудними, якби на них не лежав
відбиток якоїсь інтимності й давнини.
Повільно
і спокійно тече в Парижі Сена. На одному
із островів Сени – Сіте – і почалося
місто Париж. Центр Парижу ділиться на
три частини: Віль – торгові квартали
на півночі, Сіте – резиденція світської
і церковної влади, Університет –
зосередження наукового життя. У столичній
агломерації проживає 11,4 млн жителів,
що складає 16 % населення всієї Франції.
Архітектор.
Багато подій могли б згадати камені
будівель Парижу. Величезний старовинний
будинок Лувру тягнеться вздовж набережної
майже на півкілометра. Він був зведений
у XVI
ст. на фундаменті фортеці кінця XII-початку
XIII
ст..
Тривалий час Лувр був резиденцією
королів. Наприкінці ХIХ
ст. палац перетворено на музей. У каталогах
цієї гігантської скарбниці налічується
понад 200 тис. екземплярів творів мистецтва.
Архітектор.
Серед
численних пам’яток старовини найбільшою
популярністю користується Нотр-Дам,
або Собор Паризької Богоматері, описаний
у безсмертному творі Віктора Гюго. Цей
собор почали будувати в середині ХIIст
. До наших днів він зберігся в усі своїй
красі. Будівля викликає захоплення
витонченими пропорціями та опорядженням.
З верхнього балкону немов схиляються
над містом чудовиська – химери, які
уособлюють всі вади світу: жорстокість,
заздрощі, дурість, жадібність, підлість.
Відома
Ейфелева вежа, що здіймається над Парижем
на 314 м, вирізняється серед масивних
будівель не тільки висотою, а й легкістю
та прозорістю конструкцій. Збудована
наприкінці ХIХ
ст., Ейфелева вежа була для того часу
сміливим дерзанням людського розуму і
техніки.
Історик.
Місто
Варшава
– столиця Польщі й адміністративний
центр Варшавського воєводства. Перша
згадка про місто належить до ХIII
ст., яке виникло біля переправи через
Віслу і яке швидко розвивалось завдяки
вигідному торговельному положенню.
Столицею польської держави Варшава
стала тільки у другій половині ХVI
ст., спочатку як місце обрання польського
короля, а потім як його постійна
резиденція.
Географ.
Центральне
положення Варшави у Польщі і Європі
стало сприятливим для розвитку міста.
Наприкінці ХVIIст.
, із втратою Польщею незалежності,
Варшава перестає бути столицею. Та ця
національна катастрофа не зупинила
розвиток міста. У 1918 році Варшава знову
стає столицею, культурним центром
країни.
Сьогодні Варшава
– великий річковий порт, транспортний
вузол, промисловий, культурний і науковий
центр країни.
Історик.
Чорною сторінкою для міста була
гітлерівська окупація. Фашисти тричі
знищували Варшаву: перший раз у вересні
1939 року, потім у квітні 1943, під час
повстання в гетто, і в третє під час
повстання у 1944 році. У місті було знищено
84% будинків, 90 % підприємств, майже всі
історичні пам’ятки лівобережжя. За час
окупації гітлерівці знищили 2/3 населення
міста. Варшава дістала назву нескореного
міста.
Архітектор.
Після
відбудови місто оновилося. Вражають
унікальні пам’ятки Варшави: Старе
Място, палаци в Лодзинках і в Вілянуві,
а також так званий Королівський шлях.
Старе Място відбудоване у старому стилі,
збережені вузькі вулиці, низькі будинки
з прикрашеними фасадами, старі костьоли
і частина фортечних стін зі сторожовою
вежею у готичному стилі. Відроджено і
знаменитий оперний театр.
Літератор.
(
Читає уривок з вірша В. Шекспіра.)
Ні, на землі нема
іще душі
Такої злої, лютої
такої,
Щоб не могла хоча
б на мить одну
В ній музика
переворот зробити.
Вчитель.
Так,
ці два міста об’єднала музика. Музика
Фридерика Шопена. Одне місто він любив
до нестями, в іншому жив і творив. У
Варшаву його не пускали, Париж його
прихистив.
Історик.
1831
рік. Шопен від’їжає із Польщі. Фридерик
довго не міг наважитися на цей крок.
Його мучили передчуття. Здавалося, що
він назавжди покидає батьківщину. Та
концерти у кращих залах Європи теж були
потрібні. Друзі подарували йому на
прощання кубок з польською землею.
Шопену було 20 років. Щаслива юнацька
пора пошуків, успіху, надій закінчилась.
Передчуття не підвели Шопена – він
розлучився з батьківщиною назавжди. У
дорозі , у Відні, його доганяє звістка
про Варшавське повстання. Ще його батько
в юності боровся за незалежність Польщі
– тепер на барикадах товариші Фридерика.
Він переповнений тривоги і надії. Та
згодом інша звістка: Польща під гнітом
російського царя. Гнів вилився в «
Революційний етюд».
Звучить етюд Ф.
Шопена.
Історик.
Він
приїжджає до Парижа – « столиці світу».
Йому 21 рік. Уже перші виступи приносять
Фридерику велике ім’я. Всі, кому випало
щастя почути Шопена – Ференц Ліст, поет
Гейне – вражені його музикою. Двері
Паризьких будинків розкриваються перед
ним, слава Шопена росте. Тут зустрічає
він своє кохання – незбагненну Жорж
Санд. Та туга за батьківщиною не дає
розправити крила. Йому все важче
виступати. 16 лютого 1848 року відбувся
останній концерт Шопена. Похований
Шопен у Парижі, поряд з могилою свого
друга Белліні. Друзі принесли на його
могилу кубок з рідною польською землею.
А
серце його, як він і заповів, було
відправлено у Варшаву, де до цього часу
покоїться в костьолі Святого Хреста.
Музикознавець.
Серце
великого композитора продовжує жити в
його творах – вальсах, ноктюрнах,
мазурках, полонезах, етюдах, прелюдіях.
« Музика Шопена – це гармати, покриті
квітами», - говорив німецький композитор
Роберт Шуман.
Звучить « Ноктюрн
мі-бемоль мажор» Ф. Шопена.
Літератор.
(
читає вірш Ліни Костенко)
Коли вже люди
обляглися спати,
Коли
вже місяць вилизнувся з хмар,
Коли спартанка
Києва, не Спарти,
Лиш я світила
вікнами в бульвар,-
Тоді
із ночі, з пітьми, з порожнечі,
Де зіп’ялася
вежа на котурн,
Мені хтось душу
тихо взяв за плечі-
Заговорив
Шопенівський ноктюрн.
А то були якісь
магічні пальці,
Вони німіли на
якомусь « фа»
І прислухались…
І боялись фальші
Так, як і боїться
і моя строфа.
Вони вертались,
мучились, питали,
Вони відклали
славу на колись.
Вони ту фальш
роздерли,
Розтоптали,
І аж збіліли, так
вони сплелись.
Літератор.
(
читає вірш М. Рильського )
Шопена вальс…
Ну хто не грав його
І хто не слухав
? На чиїх устах
Не виникла усмішка
примхлива,
В чиїх очах не
заблискала іскра
Напівкохання чи
напівжурби
Від звуків тих
кокетно – своє вільних,
Сумних, як вечір
золотого дня,
Жагучих, як
нескінчений поцілунок ?
О ! Даль яку він
срібну відслонив
Мені в цей день
вечірньої утоми,
Коли шукає
злагідніле серце
Ласкавих ліній
і не гострих фарб,
І десь
ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як
земля ховає
Непереборні
парості трави…
В сніги, у сиву
сніжну невідомість
Мережані, оздобні
линуть сани,
І в них, як сонце,
блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий
–
Хто вгадає ? –
Гарячий чи холодний
–
Хто збагне? –
Останній, може,
може,
Перший усміх.
А вечір палить
вікна незнайомі,
А синя хмара жаром
пройнялася,
А синій ліс
просвічує огнем,
А вітер віти
клонить і співає
Мені в ушах… Це
щастя !
Це любов !
Це безнадія!
Пане Фридерику,
Я знаю,
що ні вітру, ні саней,
А ні коня немає
в вашім вальсі,
Що все це – тільки
вигадка моя,
Проте… Нехай вам
Польща
Чи Жорж Занд –
Коханки дві,
однаково жорстокі ! –
Навіяли той ніжний
вихор звуків, -
Ну й що ж потому
? А сьогодні я
Люблю свій сон і
вас люблю за нього,
Примхливий
худорлявий
музиканте…
Звучить вальс
Шопена.
IV
сторінка « Київ».
Це
місто прекрасне, як
Усмішка
долі.
( Ліна Костенко )
Учень біля дошки
на карті показує місто Київ.
Географ.
Це
давнє місто називають « матір’ю городів
руських».
У
світі є, звичайно, міста, старші за Київ.
Та не так багато на планеті міст, що дали
своє ім’я цілій державі, яка проіснувала
понад три віки.
Місто
– сад, місто – музей, місто – парк, місто
позитивної енергетики. Приїхавши раз,
сюди завжди хочеться повернутися.
Історичний центр: Золоті ворота,
Софійський собор, відроджений як фенікс
з попелу, Михайлівський Золотоверхий
собор, оперний театр, героїчний майдан
Незалежності, творіння Растреллі –
Андріївська церква і Маріїнський палац.
І море зелені, море садів над Дніпром.
Літератор.
(
Читає вірш Ліни Костенко )
Блискоче ніч
перлиною Растреллі,
З гори збігає
Боричів узвіз.
І солов’ї, пташині
менестрелі,
Всю ніч доводять
яблуні до сліз.
Цвіте весна садами
молодими,
Шумлять вітри,
як гості з іменин.
В таке цвітіння,
князю,
Володимире,
Тобі не важко
бути кам’яним ?
Мистецтвознавець.
Це
місто Шевченка і Лесі Українки, тут, на
Контрактовій, грав Ліст, ходив вулицями
Бальзак, жив і творив Булгаков, грали
Заньковецька і Ужвій. Це місто врятувало
і Зберігає неповторні полотна Катерини
Білокур. Місто, яке є гордістю нації.
Ми ж сьогодні
поговоримо про перлину Києва – Свято
– Успенський собор.
Літератор.(
Читає вірш П. Тичини )
Десь в небі пливуть
ріки,
Потужні ріки
дзвону
Лаври і Софії…
Із сивої - сивої
Давнини причалюють
човни золотії.
Архітектор.
Свято
– Успенський собор був первістком
народження того ансамблю Лаври, що
згодом здивував світ красою, величністю,
мистецькою довершеністю і високою
духовністю, яка струменіла із золотих
башнь. Недарма ж вороги знали: щоб
знищити дух народу, який сподобився на
таке диво, треба знищити саме диво. І
нищили його пожежі і землетруси. Набіги
чужинців і підступність своїх манкуртів.
Співець « золотих кларнетів» Тичина ще
встиг побачити соборні башні, помилуватися
музикою застиглих форм аспид і порталів,
а намилувавшись, наснажився словом
високим і вигукнув у захваті про « човни
золотії».
Києво
– Печерська лавра веде своє літочислення
з 1051 року. Свято – Успенський собор
здійнявся до неба 1078 року. З ХII
ст. печерська обитель дістала неофіційну
назву Лавра.
Мистецтвознавець
Лавра
стає не тільки найбільшим церковним
центром Київської держави, а центром
духовного життя. Саме там пишуться
літописи, у майстернях розвивається
іконопис, мозаїка. До нашого часу дійшло
ім’я першого давньоруського художника
Олімпія Печерського. Історія донесла
до нас ім’я цілителя Агапіта, за якого
бере свій початок медицина на Русі. Саме
тут писалися і впорядковувалися літописи
держави Несторем Літописцем. У Лаврі
з’являється перша вища школа, засновується
перша в Києві друкарня, що тримала
першість аж до 1918 року.
Тож не будемо
дивуватися, що під час багатьох ворожих
навал чи не найбільше потерпала саме
Лавра. Руйнуючи Лавру, вороги нищили
дух. А дух – то субстанція, що найважче
піддається відродженню.
Історик.
Найбільшої
руйнації зазнав Свято – Успенський
собор – перший, що засяяв золотими
маківками на печерських пагорбах. Вороги
і недруги України – Русі поціляли в
першу чергу саме в цей храм – вмістилище
української історії, державної величі
й національного духу. Та щоразу, немов
птах фенікс, собор відроджувався з
попелу і вставав з руїн, перебудовувався
і гарнішав.
Так з
пожежами і кров’ю, знищенням історії,
культури звичаїв прийшло революційне
ХХ століття. На потреби революції
грабується Лавра. Розігнано ченців.
Із дзвіниць скинуто всі дзвони. Віру
змінює облуда, духовність змінюється
революційною необхідністю.
А потім настав
трагічний 1941 рік. Третього листопада
неймовірної сили вибух здвигнув печерські
пагорби, собори і церкви, немов потужний
землетрус. Свято – Успенського собору
в одну мить не стало.
Архітектор.
Руїни
декілька десятиліть пекли душі всім,
хто відвідував Лавру. Сьогодні відновлений
собор знову сяє всіма башнями. І нехай
доскіпливі сперечаються, що знову
збудований храм – це не свідок історії,
а тільки копія колишнього храму, - дарма.
Свято – Успенський собор ніколи не був
чимось застиглим, канонічним. З часу
його зведення він змінювався,
перебудовувався, розростався вшир і
ввись. А разам міцнів і збагачувався
його дух – дух народу, України.
І стоїть
торкаючись неба, Велика Лаврська дзвіниця
над Києвом, немов вічна сторожа історії,
вдивляючись одночасно в те, що було, і
в
те,
що буде.
І пливуть
з минувшини у прийдешнє, розтинаючи
чорні хмари, золотії човни Лаври. І
пливтимуть вічно, тримаючи над Україною
чисте небо.
Звучить уривок із
твору К. Стеценка « Святий Боже», з
літургії.
( звучить музичний
твір композитора Модеста Мойсорського,
який був присвячений великому Києву).
V
сторінка « Моя маленька Батьківщина»
Літератор.
(Читає
уривок вірша І. Дробного )
Багато міст
чудових на Землі,
Де краєвиди всім
лоскочуть очі,
Там пальми, яхти
на блакитнім тлі,
А десь – суцвіття
діамантів ночі,
Та є одне містечко
в світі цім,
Де перша зірочка
– яскрава сама,
Тут сяє своїм
німбом золотим
Той дім, де вперше
Нам всміхнулась
мама.
Географ.
Прекрасні
міста. Та згадаймо Шопена: « Серце моє
там, де моя Батьківщина». І наші серця
завжди будуть тут, у нашому маленькому
містечку чи селі
,бо
ми звикли жити серед природи, серед
роботящих людей і цінити все те, що
дарувала нам доля.
Серед
прекрасних сільських пейзажів та
будівель виділяється на території
Новоселівської сільради Свято –
Михайлівський храм.
Історик.
В 1780 році Катерина II
подарувала відставному прапорщику Іллі
Маламі родючі землі на правому березі
Мокрої Сури, які тягнулися далеко на
південний захід. Цей поміщик заснував
дану слободу, яку ще називали Маламина
( назва походить від його імені), яка
входила до Катеринославської губернії
Верхньодніпровського повіту.
В 1789 році за
ініціативою Малами та за його кошти
будується в слободі Іллінки церква. В
« Матеріалах для историко – статистического
описания Екатеринославской епархии»
Феодосія Макаревського говориться, що
допомагали ( матеріально) будувати
церкву прикажчик І. Малами Павло
Шумський, критор Роман Косенко та
поселяни – Прокоп Шаблинський і Роман
Задорожній. В грудні місяці 1795 року
церква була побудована, а в 1796 році 20
січня Єкатеринославський протеіерій
Іван Станіславський освятив та відкрив
її.
Вчитель.
Пройде
зовсім мало часу, ви закінчите школу. І
полинете у великі міста. Та де б ви не
були, наше село буде притягувати вас
магічною силою. Адже тут у вас було
найщиріше кохання, найвірніші друзі,
найблакитніше небо і найяскравіші зорі…
Звучить пісня І.
Шамо « Де ти тепер», або І. Талькова «
Чистые пруды».
Підсумок уроку.
Немає коментарів:
Дописати коментар